Невидимий ворог атакує: в Україні більше двох з половиною мільярдів тонн особливо небезпечних відходів. Мільйони тонн високотоксичних речовин зберігаються на переповнених складах чи просто неба і регулярно потрапляють у навколишнє середовище.

Просто неба зберігається значна частина пестицидів в Україні. Але цей склад особливий. Його поява у Кривому Розі більше схожа на детектив. Та це типова схема псевдоліквідації небезпечних відходів у державному масштабі.

Неоніла Лисенко, в. о. начальника відділу Державної екологічної інспекції в Дніпропетровській області: «В Кривой Рог было завезено более 60 тонн пестицидов. Неопознанных. Ни одного килограмма здесь на утилизацию не использовали – их только перезатарили, для того чтобы исключить вариант попадания в землю».

Зараз тут стоять акуратні цистерни, а три роки тому 60 мішків, доверху наповнених отрутохімікатами, незаконно завезли на приватний склад. Небезпечні токсини просто висипалися через дірки.

Станіслав Хмель, токсиколог: «Содержат в себе фосфорорганические соединения, могут содержать и тяжелые металлы, в том числе и ртуть, и свинец, наблюдается высокая концентрация диоксина».

У 2006-ому Міністерство охорони навколишнього середовища виділило більше мільйона гривень на випробування нової технології утилізації пестицидів. Тендер на освоєння коштів виграла київська приватна структура – «Корпорація з поводження з небезпечними відходами». З нею і уклали договір на знищення отрутохімікатів з Херсонської області. Незважаючи на те, що компанія не мала навіть ліцензії на операції з відходами.

Олександр Соколов, директор Департаменту екологічної безпеки МОНПС: «Господин Машкин два года назад вывез из Херсона (выиграл тендер) 65 тонн пестицидов, получив за это 873 тысячи гривень. И вывалил их в Кривом Рогу, нигде не уничтожив их. Самый странный вопрос, что до сих пор этот человек гуляет на свободе и занимается опять аферами».

Прокуратура ще минулого року порушила кримінальну справу стосовно зловживання директора корпорації службовим становищем і передала матеріали до суду. Але справу досі не розглянули.

Не встигла криворізька земля загоїти опіки від херсонської отрути, як на неї звалився ще один сюрприз. Міністерство природи зібралося апробувати у Кривому Розі нову технологію утилізації пестицидів із Черкаської, Запорізької, Волинської та інших областей. Експеримент планували провести на потужностях криворізького цементного заводу. Однак саме підприємство ініціативою урядовців було шоковане.

Олексій Турівний, виконавчий директор криворізького цементного заводу: «Для утилизации химических отходов необходимо специальное оборудование, необходимы специальные технологии, которых мы не имеем на нашем предприятии».

Щоб знищувати пестициди, підприємству необхідно розробити спеціальний проект, провести громадські слухання, мати ліцензію. Крім того, спалювання пестицидів у печах порушує Закон «Про охорону атмосферного повітря». Як збиралося Міністерство втілювати такий задум у життя? І як могло доручити контроль горезвісній «Корпорації з поводження з небезпечними відходами»?

Олександр Соколов, директор Департаменту екологічної безпеки МОНПС: «По этому поводу было письмо министра, в котором он четко сказал, что министерство не имеет никакого отношения к политике этой корпорации, которой практически в действии и в практике не существует. Министерство абсолютно не поддержало действия Кострова. Сейчас вопрос по сжиганию пестицидов на цементных заводах, пока он не будет скрупулезно нами выучен, и не будет сделано тех регламентов хотя бы на одном заводе, что это будет без вреда для окружающей среды, – он пока сейчас заторможен».

В Україні, за офіційними даними, 21 тисяча тонн пестицидів. Але точної цифри не знає ніхто. Лише один завод має потужності для знищення хімічної отрути, але може переробляти не більше 800 тонн у рік. Куди ж зникає решта? Частину хімікатів вивозять за кордон, решта – крутиться на українській каруселі, переїжджаючи з одного міста в інше.

Володимир Гончаренко, заслужений працівник промисловості України, голова громадського руху: «Представьте себе, сегодня в Украине решена проблема с пестицидами. Куда ж будут деньги направляться бюджетные? Не будет возможности отмыть их, потому что нет проблемы. Я могу сказать, что проблема создана искусственно. Если бы хотели эту проблему решить, ее бы давно решили и забыли про нее. И при этом потратили бы намного меньше, чем тратится сегодня на то, чтобы по кругу их гонять!»

Утилізація «по-українськи» набула загрозливого масштабу. Перевірки Департаменту екологічної безпеки показують: 80 % компаній, що мають ліцензію на поводження з небезпечними відходами, працюють тільки на папері. Таких псевдоліквідаторів отрути сьогодні позбавляють ліцензій. Однак досі є чимало підприємств, які у поті чола знищують не смертельно небезпечні речовини, а навколишнє середовище.

Ще зранку 1 липня цього року Любов Мальцева не здогадувалась, який неприємний сюрприз чекає її попереду.

Любов Мальцева, мешканка Дніпродзержинська: «Началось с того, что мы все начали кашлять, начало першить в горле, слезиться глаза. Запах был такой сильный разлитого где-то уксуса. Потом сын увидел облако – оно, конечно, было ужасное».

Спершу жителі околиці Дніпродзержинська запідозрили, що стався викид азоту на підприємстві. Однак ця інформація не підтвердилась. Люди губилися в здогадках.

Валентина Іщенко, мешканка Дніпродзержинська: «У соседей погорели деревья, погорели огурцы, погорел виноград, листья, у меня пострадала птица. Куры – они попадали и стали такие, как говорится, как неживые. Они как парализованные были».

Лише надвечір другого дня приїхала швидка, а підрозділи МНС повідомили, що погасили пожежу на складі із сіркою неподалік житлового масиву. Людей та худобу оглянули спеціалісти, але, як не дивно, нічого особливого не виявили.

Валентина Іщенко, мешканка Дніпродзержинська: «Птицу я дорезала и, как говорится, без анализов, без ничего мы съели, да и все. Но печень была такого сине-зеленого цвета. И вот сейчас – я вчера курицу зарезала, то вы же видите, какая печень – ненормальная».

Таким чином люди вперше почули про свого небезпечного сусіда – підприємство «Білоус».

Так виглядає площадка унікального в Україні підприємства, що має ліцензію на збирання, зберігання та утилізацію практично всіх небезпечних відходів. У тому числі – нафтопродуктів, сіркових шлаків, акумуляторів та електроліту. У двох цехах, начебто на німецькому обладнанні, знищують шкідливі сполуки.

Володимир Гончаренко, заслужений працівник промисловості України, голова громадського руху: «Любой производственник вам скажет, что если стоящее помещение не имеет трубы и не имеет проточно-вытяжной вентиляции, там никакого производства не может быть. Тем более если там будут проводиться работы с опасными отходами».

Пускати журналістів усередину керівництво навідріз відмовляється. Однак через дірку в паркані можна побачити, як вітер на всі боки розносить пил з небезпечного складу.

Зйомка прихованою камерою:

Журналіст: «Вот то, что вы не накрываете навесом, оно ж ветром?..»

Генеральний директор підприємства: «Значит, я докладываю: у нас ветром ничего не идет, ничего не идет. У нас обваловка, у нас переработка только в закрытых помещениях. Это идет сырье – это мы покупали шлак для серобетона».

Журналіст: «То есть там вредных веществ нет?»

Генеральний директор підприємства: «Нету. Абсолютно».

Володимир Гончаренко, заслужений працівник промисловості України, голова громадського руху: «Это высокоопасные токсичные отходы. Почему? Потому что там превышение по свинцу идет более чем в 27 тысяч раз или по кадмию – в 388 раз, по цинку – в 416 раз, по никелю – в 58 раз. Это говорит о том, что это высокотоксичные отходы. И если где-то там недалеко находятся жители, соответственно, они будут очень страдать».

Станіслав Хмель, токсиколог: «Даже без дождя постоянное выветривание, разносится пыль. Свинцовая или кадмиевая пыль также будет осаждаться на грунт, на продукты питания, будет попадать в воду. Свинец – вещество, которое чрезвычайно токсично, в первую очередь, для центральной нервной системы».

Екологи припускають, що електроліт просто зливався у промислові кучугури. За приблизними підрахунками, на складі більше 10 тисяч тонн небезпечних відходів.

Зйомка прихованою камерою:

Генеральний директор підприємства: «Если бы было хоть что-то незаконно, меня бы съели. Сколько проверок! Меня бы съели».

Яким же чином міські та обласні екологічні служби перевіряли підприємство і як давали дозволи, знаючи про небезпечні відходи? І скільки ж тоді коштує здоров’я місцевих жителів, які через чиновницьку корупцію згорають, як свічки, від смертельного невидимого ворога.

Україна поступово вкривається свинцевим панциром. Майже в кожній області вміст небезпечних важких металів у ґрунті перевищує допустиму дозу в десятки та сотні разів. Звідки ж беруться такі масштабні поклади страшної отрути, і чим це може обернутись для українців?

Через великий вміст свинцю екологи називають акумулятори маленькими екологічними бомбами. Усередині кожного з них є електроліт, який відносять до особливо небезпечних відходів. Якщо розбитий акумулятор просто викинути в ґрунт, через рік земля на 15 метрів навколо стане мертвою.

Олександра Білик, хімік-еколог: «Электролит бывает двух видов: кислотный и щелочной – в зависимости от аккумуляторов. Кислотные – в них залита серная кислота, а в щелочные – щелочь. Постепенно при работе аккумуляторов в кислоту переходят тяжелые металлы».

Свинець, кадмій, нікель – список можна продовжувати. Щороку в Україні з’являється 140 тисяч тонн використаних акумуляторів, у яких близько 30 тисяч тонн небезпечного сиропу. Через відсутність потужностей реально в країні утилізують менше 2 % електроліту. Куди зникає решта – не важко здогадатись.

Більше 40 % акумуляторів зберігається у населення. В радянські часи їх організовано здавали в спеціальні пункти, але тепер цей процес тіньовий – через посередників. На державному рівні прийом та утилізація акумуляторів не контролюється.

Володимир Гончаренко, заслужений працівник промисловості України, голова громадського руху: «Заготавливающие организации все говорят о том, что они заготовили аккумуляторы с электролитом. Все заводы по утилизации АКБ говорят: мы в АКБ электролит не принимали. Тогда задается вопрос: где же делся электролит?»

Заради експерименту замість електроліту наливаємо в акумулятори воду і йдемо до пунктів прийому. У двох місцях їх купують, навіть не зазираючи під кришки. А у третьому – виливають несправжній електроліт у землю!

Володимир Гончаренко, заслужений працівник промисловості України, голова громадського руху: «И этот электролит в виде тяжелых металлов мы кушаем за своим обеденным столом, пьем воду, которая загрязнена, овощи, фрукты, которые загрязнены тяжелыми металлами. Вот по такой цепочке он доходит до человека».

Зливають свинцевий сироп у землю і самі підприємства, які хоч і переробляють акумулятори, та не мають технологій для утилізації електроліту. Приміром, на завод «Свинець» у Костянтинівці здають акумулятори з усієї України. За даними Донецької екологічної інспекції, у 2008 році це підприємство передало електроліт на утилізацію компанії «Цинк». Але увага! Останнє відповідає у листі: від заводу «Свинець» нічого не отримало та й не могло переробити через недостатні потужності!!!

Володимир Гончаренко, заслужений працівник промисловості України, голова громадського руху: «Предприятия, которые утилизируют АКБ, – они не заинтересованы утилизировать электролит. Это очень дорогостоящее, затратный механизм».

Цей парк Людмила любить з дитинства. Сьогодні вона частенько гуляє тут із дітьми. Жінка не знає, що ходить кладовищем важких металів. Сквер розташований у санітарній зоні заводу «Свинець». За даними Міністерства природи, рівень свинцю тут перевищує норму у 60 разів, цинку – у 12, а кадмію – у 30.

Людмила Харук, мешканка міста Костянтинівка: «У всех головные боли часто – не то что в пожилом возрасте, но и у молодых. Много беременных лежит на поддержке – не вынашивают».

Міська санепідемстанція уперто відхрещується від таких показників. Вона не визнає, що за рівнем забруднення ґрунтів маленька Костянтинівка давно обігнала Київ, Маріуполь та Дніпропетровськ.

Заступник головного лікаря СЕС міста Костянтинівка: «У нас в прошлом году было одно превышение по свинцу – и то на автомагистрали. А в этом году не было по специфике, по тяжелым металлам не было. Ни в жилой, ни в нежилой, ни в зоне промпредприятий не было!»

Олександра Білик, хімік-еколог: «Свинца там превышение в 280 раз, цинка – почти в 40 раз, кадмия – в 17 раз. То есть большие довольно-таки превышения. Остальные металлы тоже содержатся, и, в основном, в концентрациях, превышающих ПДК».

Такі шокуючі результати показала лабораторна перевірка ґрунту в городі цих людей. Виходить, вони їдять картоплю з цинком та помідори зі свинцем. Але, якщо вірити санепідемстанції, мешканцям нічого не загрожує.

Станіслав Хмель, токсиколог: «Будут существовать какие-то воспалительные или дегенеративные изменения в печени, которые внешне могут даже не проявляться. Выделяясь через почки, они поражают выделительный аппарат почек. Возможно развитие токсических нефропатий».

Володимир Березін, еколог: «Если есть просто коррупция, то есть и экологическая коррупция. И поэтому связь этих предприятий с теми, кто их контролирует, с теми, кто должен следить за тем, чтобы не убивалось здоровье и природа, есть конкретная и очень тесная. И поэтому все эти показатели всячески убираются».

І на завершення портрету сумлінності костянтинівських епідеміологів – аналіз води з підземного джерела, яке розташоване неподалік заводу «Свинець». Поряд – річка Кривий Торець, де купаються люди. В екологів є всі підстави вважати, що саме сюди зливається електроліт.

Станіслав Хмель, токсиколог: «Результаты воды – они, конечно, впечатляют и даже шокируют. Если посмотреть, по кадмию превышение нормы – в 115 раз, по марганцу – в 770 раз, по содержанию меди в воде превышение нормы в 28 раз. Это уже не вода, это, действительно, смесь того же электролита, который находился в аккумуляторах».

Костянтинівка сьогодні не єдине місто, що поступово перетворюється на звалище важких металів. У спальних районах Дніпропетровська рівень свинцю перевищує норму у 45 разів, у Полтаві – в 70. І навіть біля Міністерства охорони навколишнього середовища в Києві свинцю у два з половиною рази більше норми.

Сьогодні в Україні акумулятори утилізують на чотирьох найбільших заводах, але тільки один має потужності для безвідходної утилізації електроліту. При тому, що кожного року в країні близько 27 тисяч тонн цієї небезпечної рідини зливається у землю, підприємство простоює без сировини. Нічого особистого – лише бізнес. Кому вигідний хаос у поводженні з небезпечними відходами, і хто отруює життя українців?

Цей завод недавно придбав обладнання, яке дозволяє йому щороку утилізувати до 12 тисяч тонн електроліту. Це трохи менше половини усього небезпечного запасу таких відходів у країні. Однак сьогодні підприємство використовує лише 10 % своїх потужностей.

Костянтин Гніденко, комерційний директор заводу з утилізації: «Привозят по-разному, но основная масса, конечно же, без электролита. На сегодняшний день утилизацией батарей люди занимаются, просто зарабатывая деньги, упрощая себе жизнь. Потому что с электролитом это хлопотно, это неудобно».

Саме обладнання, яке перетворює електроліт на природну сіль, коштувало заводу більше 5 мільйонів євро. Не дивно, що українські підприємства так уникають електроліту. Але, якщо не розірвати це порочне коло, забруднення природи отрутою з кожним роком буде зростати.

Олександр Соколов, директор Департаменту екологічної безпеки МОНС: «Мы хотим сделать новый реестр предприятий, которые действительно собирают все опасные отходы, и второй реестр, которые перерабатывают. Мы хотим провести полностью такой баланс по опасным отходам всей Украины».

Лише сьогодні у Міністерстві природи заговорили про згубну практику видачі ліцензій тим, хто не має технічних можливостей для знищення небезпечних відходів. В Україні таких підприємств 270 із 320. Уже третій рік в державі не можуть ввести ліцензування виробництва та утилізації акумуляторів. В самому Міністерстві є чимало противників порядку та прозорості у цій сфері.

Володимир Гончаренко, заслужений працівник промисловості України, голова громадського руху: «Собственники этих предприятий, прежде всего, заинтересованы. А так как они представлены при власти – в контролирующих, исполнительных органах, поэтому и контролирующие, и исполнительные органы всех уровней заинтересованы в том, чтобы такая бесконтрольность, такой хаос, который существует у нас сегодня в стране в обращении с опасными отходами, продолжался».

Однак усі ці чиновники і бізнесмени забувають, що сліпе знищення природи – це бумеранг, який рано чи пізно повернеться до них самих. А з часом накриє і всю країну.

Ольга Волинська