Життя українських церков назвати легким не можна. Радянські часи повсюдного атеїзму знищили велику кількість православних пам’яток архітектури. На відбудову храмів сьогодні просто бракує коштів. Але вони виживають силами тих, у чиїх серцях живе віра.
    Свято-Троїцький собор у Новомосковську Дніпропетровської області по праву можна назвати шедевром дерев’яного зодчества. Храм, зведений без єдиного цвяха, стоїть вже понад 2 століття, при чому останні 130 років не знав капітального ремонту.
   Протоієрей Володимир Цешковський, настоятель Свято-Троїцького собору: «Який зараз стан нашого суспільства – такий стан і собору… Воно видно, що натягнуті ребра бокові – особливо північних бань. Натягнуті настільки, що більше метра ребра відійшли від своєї осі. Слава Богу, що в центр собору. Отак і наші мізки, і душі нахилені в суспільстві. Ну, хоч би ми всі всередину тягнулись».
    Володимир Цешковський більше 15 років є настоятелем храму і міг би написати книгу алегорій, які відображають стан унікальної козацької святині. Парадокс у тому, що собор 4 рази дивом уникав знищення у безбожні та воєнні роки. А тепер у час масового відродження православних святинь уп’яте опинився під загрозою.
    Іван Гаврилов, заслужений архітектор України: «Наклон появился не сразу, а постепенно. Это результат эксплуатации здания и, возможно, проседания грунтов. Для долговечности деревянных зданий у нас есть норма – 50 лет, а ему больше 200 лет».
   З часу побудови в середньому раз у півстоліття храм ремонтували. Настоятель вбачає у цьому справжню єдність поколінь. Однак наприкінці 19 сторіччя вона розірвалась. Святиня стала потроху просідати. Можливо, через прогниття дерев’яних колод, а можливо, й через підтоплення споруди.
    Іван Гаврилов, заслужений архітектор України: «Видимо, есть элементы гнили, особенно нижних деревянных конструкций. И, может быть, вот эти покраски, которые делали (а тут слоев 10-12, наверное, на каждой доске), не столько удерживают, а наоборот, возможно, в какой-то мере угнетают деревянное покрытие».
    Шкоди старовинному храму завдають і вібрації транспорту, адже поруч розташований автовокзал. Ще Олесь Гончар, який змалював собор в однойменному творі, боровся за перенесення вокзалу на інше місце. У 19 столітті навпроти собору велася жвава торгівля, а біля церковної брами розгулювали свині, корови та вівці. Ситуація у 21 сторіччі не набагато краща. В охоронній зоні крім базару звели магазини, де збувають дешеві алкогольні напої. Сам собор неодноразово зазнавав нападів гуляк.
    Протоієрей Володимир Цешковський, настоятель Свято-Троїцького собору: «Було прийняте на сесії рішення, що в’їзд транспорту заборонено, торгівля заборонена. Ну, а в’їзд є, торгівля є».
     Настоятель лише розводить руками: кожного року сюди приїжджають тисячі туристів і споглядають древній собор в оправі базарних прилавків. Він сподівається, що унікальний храм з часом поверне собі колишню козацьку велич та славу.
     Протоієрей Володимир Цешковський, настоятель Свято-Троїцького собору: «Як отамани, полковники, козацька старшина приїжджала, по обох боках стояли колонни козаків зі знятими шапками, а під дзвіницю проходило начальство. А тепер не можна пройти в церкву нормально людині, бо і цигани торгують, і собаки гавкають… У вас що – в голові квочка переночувала? Дивляться, сміються: а чого квочка? А чого у вас при такій демократії повилуплювалися думки, що все можна так робить?..»

Ольга Волинська, Даша Куцигіна