12 вересня – День народження Дніпропетровська – міста, в якому ростуть наші діти, де найкрасивіша набережна у світі, де історія поруч із сучасністю крокує в майбутнє. Дослідник соціальних явищ Василь Усенко виявив: свято настільки об’єднує городян, що навіть рівень самогубств цього дня різко знижується.
Ми мешкаємо у місті, яке досі сподівається на метро, заробляє на символі довгобуду, прагне стати сповна європейським. Майданчик, що мріявся футбольним фанам, заповнюють мистецтвом. Скульптури пленеру прикрасять сквер Леніна.
Скульптор: «Я и хотел сделать такую спокойную и умиротворенную фигуру, навевающую какие-то мысли, сон, отдых. А дальше это всё вы женщины додумываете. По крайней мере, женщин не очень оскорбляет то, что я сделал. Вызывает какую-то положительную эмоцию».
Ми живемо у місті, де бракує позитивних емоцій. Які ми?
Художник: «К моему сожалению, не очень добрые…»
Чому не посміхаємось? Чому біжимо від того, хто посміхається нам?
Василь Усенко, соціолог: «Потому что мы знаем, что он либо вербовщик, либо дилер, и сейчас он будет у нас отнимать наше драгоценное время, пытаясь выполнить свои функции по отношению к той деструктивной организации, которой он служит».
Дніпропетровськ – місто, про яке недавно говорили – не друге. Звідси сила-силенна українських політиків. Якщо людина з Дніпра, кажуть, досі не керівник, то про те всі її мрії. Нашу діловитість розпізнають скрізь і одразу.
Олена Панова, психолог: «Мы отличаемся от киевлян в том, что киевляне расслабленны, более свободны внутренне. Мы более скованны. Мы отличаемся от одесситов в том, что юмора одесского и одесской легкости у нас нет. Но мы основательны, мы деловиты. Днепропетровцы – это люди, которые делают постоянно какой-то бизнес. Не важно, или это крупный бизнес с большими деньгами, или это продажа своих вещей через Интернет».
Із семи смертних гріхів дніпропетровцям приписують пихатість. Ми перші за кількістю іменних номерних знаків на авто. Ми першими поїдемо на червоний сигнал світлофора. Ми більше за інших любимо Дніпро широке. Чи ми можемо тим пишатися?
Депутат райради, який збив фонтан «Лебідь»: «Ты тут работать не будешь... А что вы мне указываете? Вы кто? Основания для задержания?»
Міліціонер: «Я вам назвал фамилию, что вы хотите от меня?»
Депутат райради, який збив фонтан «Лебідь»: «Хватит зае***ть, не вырос еще».
Міліціонер: «Я на работе».
Депутат райради, який збив фонтан «Лебідь»: «Так работай, сука, на х**». Ми інколи забуваємо, що наша свобода закінчується там, де починається свобода іншого.
Василь Усенко, соціолог: «У нас здесь не так хорошо, как нам бы хотелось».
Але ми – патріоти?
Художник: «Я знаю, что здесь хуже, здесь труднее, но я готов к тому, чтобы вместе со всеми шагать вперёд и делать страну лучше».
Нам чогось бракує для щастя? Ми щасливі? Ми можемо бути такими?
Олена Панова, психолог: «Мой рецепт счастья – станьте хозяином своей судьбы».
Василь Усенко, соціолог: «Всё начинается с нашей души, с наших поступков».
Невже ми не можемо посміхатися одне одному від гарного настрою? Точно можемо любити. І прагнемо, аби нас щось об‘єднувало.
Василь Усенко, соціолог: «Чтобы это объединяющее было позитивным, чтобы оно сближало их, чтобы оно давало каждому из них чувство сопричастности. Чувство, что они принадлежат к обществу, которое они сами уважают. И общество, которое уважают другие».
Наталя Світлова, Дмитро Катков, Виктор Руденко | 
