Життя у чернецтві звичайним людям часто здається незрозумілим. Відмовитись від усього мирського і присвятити себе служінню Господу – насмілитися на такий вчинок нелегко навіть істинно віруючим. Але ті, хто зважується на таке, кажуть: саме тут, у монастирі, вони знайшли справжню сім’ю.
    Свято-Знаменський жіночий монастир розташований у маленькому селі на Дніпропетровщині. Побудований він був понад 100 років тому. Але у середині минулого століття обитель закрили, літній собор підірвали, а інші будівлі місцеві мешканці розібрали для своїх потреб. Черниць вигнали, багато з них прийняли мученицьку смерть… Лише наприкінці дев’яностих монастир дістав нове життя.   
    Матушка Василіса: «По благословенню митрополита Дніпропетровського та Павлоградського сюди в обитель була послана ігуменя Георгія з трьома сестрами з Дербинського Свято-Троїцького монастиря Рівненської єпархії. Багато сестрам довелося потрудитися на відновленні самого монастиря. Але до цих пір обитель ще відновлюється, сестри трудяться постійно – вже дванадцятий рік, не покладаючи своїх рук».
    Піднімаючи монастир з руїн, сестри знайшли навіть невелике привітання з минулого – частину іконостаса, що був у храмі в часи його розквіту – на початку 20 століття.
     Матушка Василіса: «Чиясь рука не побоялася розбити отаку красоту і просто кинути, і загорнути в землю. В дійсності, мені здається, якщо людина віруюча, то вона цього б ніколи не зробила».
     Сьогодні в обителі подвижничають 15 сестер на чолі з ігуменею Георгією. У кожної – свій послух, а в цілому твориться спільна справа – йде служіння Господу. До великого свята Різдва Христового монахині готуються заздалегідь. Сорокаденний піст та молитви, аби очиститися і прийти до цього дня із радістю в серці.
    Матушка Ірина: «Как в каждой семье, так и в монастыре, потому что монастырь – это духовная семья. И мы также готовимся, готовим праздничную трапезу, но, в первую очередь, мы, конечно, подкрепляемся духовно. Вот эта радость Рождества Христова укрепляет нашу веру в наше спасение, потому что Господь открывает нам путь в рай – тот рай, который потеряли через грех прародители наши. Эту радость каждый человек может почувствовать в сердце своем, если он будет достойно готовиться, если он будет желать узнать эту радость».
    Після нічного богослужіння на честь народження Ісуса черниці вітають одна одну, а тоді вирушають колядувати.
     Матушка Ірина: «В нашем монастыре тоже существует такая традиция: мы на сам праздник ходим и поздравляем людей с Рождеством по нашему селу, и прославляем рождение Господа Иисуса Христа. Эта традиция – она, к сожалению, утеряна в наших семьях. Потому что в старину всегда тоже все люди старались посещать богослужения, как рассказывают наши бабушки. К сожалению, оно все это утеряно».
    Черниця Ірина розповідає, що спочатку люди в селі не надто радо сприймали співаючих монахинь. Та тепер вже самі приходять і запрошують до себе колядувати. А значить, добрі традиції продовжують жити.
    Ігуменя Георгія, настоятельниця Свято-Знаменського жіночого монастиря: «Я всех поздравляю с Рождеством Христовым. Всем желаю крепкого душевного и телесного здравия. Чтобы все праздновали по-христиански...»

Даша Куцигіна