Україна увійшла до п'ятірки країн – виробників дитячої порнографії та до десятки лідерів з її поширення. Близько 30 % кримінальної продукції, де використовуються зображення дітей, виробляється у країнах колишнього СРСР. Такі дані оприлюднили одразу кілька міжнародних правозахисних організацій. З чим саме пов’язане сумнівне лідерство України?
    Ще у 2008 році майже 80 % дитячої порнографії було виготовлено в Росії, Білорусі, Україні та Молдові. Однак далеко не вся «полуничка» з цих 80 % насправді зроблена у країнах СНД. Зарубіжні правоохоронці мають цілу систему визначення місця зйомок. Знаючи про це, творці порнографії маскують студії під пострадянські квартири.
    Андрій Авер’янов, начальник сектору управління по боротьбі з торгівлею людьми обласної міліції: «В Европе, в США очень серьезное наказание за изготовление детской порнографии, и изготовители довольно часто пишут «Украина». Создают обстановку постсоветских квартир неблагополучных – вот эта мебель такая, и пишут «Украина» или «Россия», любой город на территории пишут, а поэтому отождествляется что да, вроде бы Украина».
    Однак велика частка порнографічних матеріалів усе ж таки виготовляється саме в Україні. Пов’язане це з величезною кількістю неблагополучних родин, де діти не дістають виховання та батьківського тепла. Найчастіше дорослі у таких сім’ях пиячать або залежні від наркотиків, а тому здатні на все заради нової «дози». Навіть на використання власних дітей у порнографії чи проституції.
    Андрій Авер’янов, начальник сектору управління по боротьбі з торгівлею людьми обласної міліції: «Большое количество у нас деток беспризорных, большое количество неблагополучных семей, где либо отсутствует один или оба родителя, дети усыновлены или находятся в неблагополучной среде со стороны взрослых, которые производят какие-либо насильственные действия над ними, которые можно снять на мобильный телефон. И затем в Интернете это рассчитано на зарубежную публику, которая готова платить хорошие деньги за любой, даже в плохом качестве, видеоролик, где используются дети в порнографии».
   Саме безпритульні найчастіше стають мішенню для творців дитячої «полунички». Діти прагнуть нормального життя, але не мають такої можливості. Лишається торгувати тим єдиним, що у них є – своїм тілом.
     Влад, безпритульний: «Состоятельные, хорошо одеваются, ездят на хороших машинах. Предлагали очень большие деньги для того, чтобы изнасиловать. А потом их просто подсаживают на наркотики, и все – там ты уже ничего не сделаешь. Милиция никогда об этом не спрашивала. Потому что им все рано, им быстрее бы просто избавиться, просто избавиться».
    Потрапляючи до дитячих будинків, маленькі «актори» розповідають шокуючи історії зі свого життя. Тут майже кожна доля пов’язана із сексуальним насиллям. Діти стають заручниками власних батьків, безпомічними іграшками в їхніх руках. Так вийшло і з Максимом, який у свої 13 став жертвою сексуального домагання.
    Олена Гуріна, директор дитячого будинку: «Этот ребенок вступал в интимные отношения и с собственной матерью, и с мужчинами – ее друзьями. То есть, конечно же, мать обо всем этом знала, я так думаю, но в состоянии алкогольного опьянения… Я думаю, что там творился просто беспредел».
    Донедавна дитячу полуничку в Україні створювали та розповсюджували майже вільно. Максимальним покаранням було 2-3 роки позбавлення волі, але суди не виносили навіть таких вироків. Тільки у 2010-му законодавці та правоохоронні органи визнали, що розвиток дитячої порнографії – реальна проблема.
    Андрій Авер’янов, начальник сектору управління по боротьбі з торгівлею людьми обласної міліції: «Только в 2010 году внесли изменения в Уголовный кодекс – появилась 4 и 5 часть в ст. 301 (это изготовление, ввоз и распространение порнографических предметов), по которым предусмотрена ответственность за распространение детской порнографии. То есть картина эта изменяется, и судьи уже по-другому смотрят на эту проблему. Я думаю, по результатам рассмотрения дел, которые были собраны по фактам распространения детской порнографии, будут более серьезные сроки лишения свободы к преступникам применяться».
    Підпільні порностудії в Україні існуватимуть, доки на їхній брудний товар є попит, а законодавство – не надто суворе. Проблема сексуальної експлуатації дітей – не лише у беззубості закону. Треба лікувати усе суспільство, в якому немає нічого святого.

Тимур Хаджинов, Ольга Волинська