Дві людини загинули та дві поранені – таким був результат новорічних свят у Нікополі. Різанина у барі «Корал», що сталася в перший день нового року, наче лезо пронизала український інформаційний простір. Звичайне повідомлення районного звіту кримінальної хроніки про побутову бійку із смертельним фіналом потрапило на шпальти кількох Інтернет – видань та наробило багато галасу у суспільстві. Містечко було на межі міжетнічного конфлікту.
   У «Багдаді все спокійно». Саме такими словами можна охарактеризувати ситуацію, що склалася в Нікополі. Люди спішать у своїх справах, ніде не видно нарядів «Беркуту», тим паче бойової техніки. Але це – зовнішній спокій. Подвійне вбивство у барі «Корал» посіяло тривогу серед мешканців Нікополя. У мирний час люди з острахом ходять містом.
    Мешканець Нікополя: «Уже не знаю, что думать. Одна резанина сейчас у нас в городе. То там слышишь: порезали, то там, то в «Лунном блюзе» резанина была».
    Мешканка Нікополя: «В мене онуки, так навіть страшно. Отак піде гулять – у мене душа неспокійна. Не засну я, поки не прийде. Виглядую, де який стук. Знаєте, як молодіж… Так це страшне діло».
    Мешканка Нікополя: «Немножко страшновато. Просто как бы была в такой ситуации, немножко попала, поэтому ночью стараюсь не ходить, тем более одна».
    23-річний Костянтин – один з тих хлопців, якого було смертельно поранено під час бійки. Загибель молодика стала страшним ударом для рідних. У мирний час вони поховали сина. Після трагедії у пам'ять про хлопця його друзі та знайомі, об’єднані горем, створили у соціальній мережі сторінку із гіркою назвою «Костя, ты навсегда останешься в наших сердцах». Тут вони залишили свої спогади про гарного товариша, щиру людину та завзятого спортсмена, яким і був Костя.
   Євген, товариш загиблого: «Никогда не теряли с ним связи до этого злополучного дня. Он мне позвонил в 11 часов, поздравил, и мы договорились с ним встретиться 1-го числа в обед. Но утром мне позвонили наши же друзья – одноклассники и сказали, что Костю убили».
   Дарина, однокласниця загиблого: «Сидели за одной партой долгое время. Помню Костика – очень веселого человека, который все время занимался спортом. Т. е. баскетбол была его жизнь. Многие не могут прийти в себя и не могут осознать того, что уже этих ребят с нами нет».
   Після вбивства хлопців майже тиждень Інтернетом ходили чутки про великий антивірменський протест у Нікополі, про людей із камінням та арматурою в руках. А на деяких сайтах навіть лунали приховані заклики штурмувати нікопольську мерію. Правоохоронці виступили з офіційним спростуванням. Вбивство у барі «Корал» розкрито. По гарячих слідах було затримано декілька чоловіків, яким вже висунуте обвинувачення.
    Сергій Борисов, перший заступник прокурора Дніпропетровської області: «По сегодняшний день фактов разжигания национальной розни, фактов погромов, фактов выезда граждан армянской национальности за пределы города Никополя нами не установлено».
    Анатолій Колбатов, в. о. начальника Нікопольського МВ ГУМВС в області: «Это не связано ни с какими религиозными моментами, это обыкновенное бытовое преступление, за которые лица, их совершившие, будут нести ответственность согласно действующего законодательства Украины».
    Тигран Саргсян, голова вірменської спільноти Нікополя: «К сожалению, в каждой нации есть и преступники, и нормальные люди – от этого никто не защищен. Поэтому, я думаю, что тут никакого сверхъестественного не случилось. Ну, преступник армянкой национальности, ну, что тут поделаешь?..»
     Нікополь – не Москва. І навіть не Марганець. Про національне забарвлення вбивства нагадують хіба що ксенофобські надписи на будинках та розбитий вщент пам’ятний знак українсько-вірменської дружби. Його встановили 2 роки тому і розтрощили одразу після поховань загиблих хлопців. Винних у цьому злочині теж було знайдено одразу по гарячих слідах.
    Олексій Щербатов, начальник відділу зв’язків з громадськістю ГУМВС в області: «Действия этих лиц предварительно были эмоциональные. Никакой там вражды не просматривается. Родственные отношения имели те, которые повредили памятник, с погибшими. Просто эмоции родственников, близких людей».
     Мешканка Нікополя: «Это же надо было кувалдой бить! Зачем это людям надо было – трощить эти памятники?! Боже мой, уничтожили такую красоту!..»
    Звісно, з пам’ятниками воювати легко. Але відкрийте міліцейські зведення: щодня на Дніпропетровщині гинуть 4 українці – від руки горілчаних братів або випадково опинившись на шляху злочинця. Тож головна біда нашого суспільства – не міжнаціональна ворожнеча, а пияцтво, злидні та безкарність – стверджують фахівці.
    Василь Усенко, дослідник деструкційних соціальних процесів, кандидат медичних наук: «Кричать о какой-либо угрозе со стороны лиц кавказской национальности оснований абсолютно никаких нет. Вопрос в том, что этого могло бы и не произойти, и конфликт не доходил бы до такой крайней степени кипения и не имел такого рода печальные последствия, если бы его участники чувствовали должный контроль со стороны государства, со стороны правоохранительных органов».
    У вірменській общині кажуть, що ці події ніяк не вплинуть на добрі стосунки між українцями та вірменами. Останні живуть на українських землях декілька століть. І злочин одного відщепенця не повинен впливати на подальші хороші відносини із сусідами. А пам’ятник? Його відремонтують, адже треба жити далі.
  Тигран Саргсян, голова вірменської спільноти Нікополя: «Украинский и армянский народ дружат веками, и памятник будет восстановлен обязательно».

Тетяна Заєць