Їм дзвонять, коли стається лихо. Вони виносять із полум’я, піднімають з-під завалів, витягують з води. Цього тижня відзначають професійне свято рятувальники – люди, професія яких визнана найнебезпечнішою та найгероїчнішою.
    45 секунд на збір, і вони вже у машині – безстрашно прямують назустріч стихії. У селищі Краснопілля горить несанкціоноване звалище. Звичайна справа. Доїхати до місця призначення нашими вибоїстими шляхами – не так вже і просто. Новенький КамАЗ трясе, як на турбоатракціоні, хоча їде він не швидше сорока кілометрів на годину. Людям, які у відчаї дожидають рятувальників, хвилини очікування здаються вічністю.
    В’ячеслав Вронський, командир відділення СДПЧ № 19: «Необоснованно, потому что они не знают всей этой жизни, они не знают, откуда мы ехали. Допустим, поступило сообщение: нужно ехать в район. На это ж надо время, а машина грузовая... Это ж не иномарка легковая, что прилетел, и все».
    Приборкання вогню на звалищі – марна справа. 20-метровий шар сміття живе своїм життям. Постійно жевріє зсередини. Над кучугурами задимленого непотребу засяяла веселка. Пожежні лише загасили полум’я та передали смердючу естафету комунальникам.
    Микола Стоячан, начальник караулу СДПЧ № 19: «Ця пожежа не дуже складна, але завдає дуже великої шкоди екосередовищу нашого міста та області. Цим повинні займатися комунальні служби».
    Зворотнім шляхом рятувальники поповнили запаси води і відразу ж поїхали ще на дві пожежі. Пообідати пощастило лише о п’ятій годині. Хоча бувають дні, коли хлопцям уперше вдається поїсти о дев’ятій вечора.
    Олександр Виноградов, командир відділення – водій автодрабини: «Бывает, сели кушать – выезд, уехали на пожар. Приехали, нагрели, потому что холодное никто не ест, – опять выезд. И с третьего раза удается уже поужинать».
     Що за пожежник, який не спить на роботі?.. За цілий день експрес-ліжка із шафи не розкладали жодного разу. Безстрашні хлопці відпочивають за партою.
До п’ятдесяти разів на день у Дніпропетровську вогонь виходить з-під контролю. А старовинний Катеринослав, який переважно був дерев’яним, горів раз на тиждень.
    Валентина Лазебник, історик: «Министерство внутренних дел принимает решение для борьбы с пожарами в Екатеринославе построить первый городской водопровод. Вода нужна была прежде всего для тушения пожаров, потому что убытки в 60-ые годы, когда город застраивался, когда численность населения росла, были очень большими. В 1869 году такой водопровод в Екатеринославе был построен».
    Вони приборкують стихію та дивляться в очі смерті. Ціна небезпечної роботи рядових – 1519 гривень на місяць. Жодних пільг. Серед заохочень від держави – прискорений вихід на пенсію та одноразова допомога у розмірі від 40 до 70 тисяч гривень. А працювати доводиться за себе і за того хлопця, адже штат укомплектований неповністю. Та вже підростає зміна. Маленька Настя мріє стати рятувальником. Досвід порятунку людей вона вже має.
    Ірина Лапіна, мама Насті: «Третьего числа мама уложила ребенка в 12 часов, а я ушла по хозяйству. Двое маленьких детей игрались на площадке, а я в тот момент готовила кушать. Зашла Настя в дом и увидела на диване огонь. Она прибежала и сказала об этом бабушке».
    О 8-й ранку вартові передають вахту своїм колегам. Найближчу добу вони будуть рятувати Бабушкінський район.

Марія ВЯткіна