Ліквідація неписьменності - 14 Сентября 2010

Нова влада взялась за мовне питання. У Верховній Раді зареєстровано законопроект «Про мови в Україні», який фактично адаптує наше законодавство до європейських норм. Державна мова – українська, інші – регіональні, якими можна вільно спілкуватися у всіх сферах діяльності.

У Дніпропетровську мовне питання не стоїть, точніше – стоїть однією зі своїх граней – городяни не знають ані української, ані російської. І ця безграмотність – неконтрольовано – скрізь.

У сучасному Дніпропетровську навряд чи зустрінеш дорослу людину, яка не вміє читати чи писати. Але якихось 150 років тому, за даними катеринославського перепису, неписьменними були 77 % населення нашої губернії. Серед них навіть перші міські депутати.

Валентина Лазебник, історик: «В протоколе первого заседания Екатеринославской городской думы, после того как уже прошли выборы, есть такая надпись, что трое избранных из состава городского купечества подписались под протоколом о выборах самостоятельно, а за пятерых, которые были неграмотные, подписался регистратор Фисунов».

Як такі обранці могли керувати містом, знайомитися з документами і підписувати їх – велика загадка. Втім, у місті була ще не найгірша картина – безграмотність процвітала у селі.

Валентина Лазебник, історик: «Родители специально не отпускали детей в свою школу, потому что по традиции в понятии сельского народа сложилось, что человек, который владеет грамотой – сельский писарь, обязательно должен быть пьяница».

Село Лікнеп у Солонянському районі з’явилося у 28 році минулого сторіччя. Спочатку його назвали на честь великого вождя комунізму, але через повну безграмотність населення вирішили перейменувати.

Олена Снісар, старожил села Лікнеп: «Як кинулися робити документи на це село (назвали його Петровським), ніхто не може розписатися. Тоді змінили на Лікнеп – ліквідація неписемності. Зробили тут навіть лікбез».

Сучасні лікнепівці – люди освічені. Неписьменність тут ліквідували, а тому в селі походження назви вже трохи призабули.

Ваня, мешканець села Лікнеп: «У меня нормально. Нас в школе учат много чему: этика, эстетика… Мы на грядках работаем на огороде – это вместо трудов».

Школа – за кілометр, у сусідньому селі. У ній 31 учень, з них 4 першокласники і 1 випускник. Навчанням задоволені, от тільки комп’ютерів бракує. У класі інформатики їх лише два, й ті позичені.

У мешканців Дніпропетровська можливостей опанувати грамоту більше, ніж у Лікнепі. Утім, як свідчить практика, із знанням рідної мови у городян не дуже. У найбільш поширених словах НА ДОБРАНІЧ, ДО ПОБАЧЕННЯ та БУДЬ ЛАСКА роблять щонайменше три помилки. Що вже казати про грамотіїв, які створюють вуличну рекламу. У Дніпропетровську, каже філолог Жанна Крижановська, безграмотність на бігбордах та у назвах магазинів – явище звичайне.

Жанна Крижановська, філолог: «Слово «валюта» в українській і російській мові вживається тільки в однині, отже має бути написано «Обмін валюти».

На білбордах «торгівельна група». Перш за все, треба написати «торговельна група», бо є правило відкритого і закритого складу. Можна ремонтувати окремо якесь приміщення, а ЖКГ ремонтувати просто не можна».

І такі помилки дозволяє собі депутат, який спить і бачить себе у кріслі мера. Хоча, якщо катеринославські народні обранці дозволяли собі розписуватись хрестиком, чому не можна і сучасним?..