За даними Держкомстату, кожен четвертий робітник працює в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Сьогодні в Україні зафіксовано близько 200 спеціальностей, що формують профпатології. Для Дніпропетровщини найбільш небезпечні професії – шахтар і машинобудівник. Але довести, що хвороба з’явилася саме від трудової діяльності, складно. В умовах дикого капіталізму система ледве працює.
   Фахівці відділення профпатології четвертої міської лікарні могли б посперечатися навіть із самим Маяковським, який колись сказав: «Все работы хороши. Выбирай на вкус». Як ніхто інший, лікарі знають: у кінці, а іноді в середині кар’єри люди часто стають інвалідами. Причина – професійні хвороби. За рівнем профзахворюваності наш регіон займає «почесне» третє місце в Україні.
    Вікторія Родіонова, доктор медичних наук, науковий консультант служби профпатології: «Безусловно, на первом месте стоит угольная промышленность. У нас есть Павлоград, у нас есть Терновка, у нас есть Кривой Рог, где железорудная промышленность».
    Микола Павлович – у минулому гірник, працював на шахті імені Сташкова. Багаторічна праця у забої призвела до набряків суглобів та судом. Невтішний діагноз лікарів – вібраційна хвороба, як наслідок – друга група інвалідності із втратою працездатності 75 %. На обстеження в обласний центр він приїздить не рідше двох разів на рік. Каже, що лікарня вже – другий дім, медперсонал – рідні люди. Та останнім часом, говорить, чомусь виникають проблеми з отриманням меднаправлень до обласного центру.
    Микола Просолупов, пацієнт: «5 или 4 года сюда фактически не дают направлений наши местные профпатологи, а почему – неизвестно, хотя нам должны давать направления по нашему требованию. В основном мы сюда приезжаем без направления, потому что нам не дают, и за свой счет покупаем лекарства. Всё за свой счет – не за счет фонда».
   І це – тільки частина проблем, з якими стикаються хворі на професійну хворобу. Адже сама процедура її встановлення подекуди зруйнована вщент (як щорічні профогляди), а подекуди – складна і заплутана.
    Олександр Іванченко, завідувач відділу гігієни труда обласної СЕС: «Очень часто мы в последнее время встречаемся с тем, что есть больной, ему подтвердили диагноз «профзаболевание», а предприятия такого нет. А если нет предприятия, кто участвует, какая методология и методика подхода к расследованию случая профзаболевания? Нету. А человек же уже есть – он пострадал. Он же должен получить компенсацию за нанесенный его здоровью вред, значит надо расследовать. Как в такой ситуации поступать?»
   Вікторія Родіонова, доктор медичних наук, науковий консультант служби профпатології: «Очень часто бывает так, что, когда наконец человек уже все бумаги оформил, заболевание приобретает такой характер, когда мы можем немножко на него повлиять, но излечить мы уже, как правило, не можем».
    Минулого року в нашій області професійно хворими було визнано 300 людей. Експерти кажуть: насправді їх значно більше. Адже нікому виявляти профзахворювання на селі, хоча і доярки, і механізатори так само хворіють. А іноді пацієнти самі приховують недугу.
    Світлана Паніна, завідувачка науково-дослідного терапевтичного відділення УкрдержНДІ МСПІ: «Часть больных скрывают свои заболевания в связи с боязнью потерять работу, потерять заработную плату, стаж во вредных условиях. И лишь подходя к пенсионному возрасту льготному, когда определяется пенсия по вредному стажу, начинают обращаться в лечебные учреждения. И в этом случае нередко заболевание бывает в такой форме, когда его уже трудно лечить и остановить его прогрессирование».
    Більше половини усіх виявлених профзахворювань у нашій області припадає на недуги органів дихання. Найчастіше на них страждають шахтарі. Лікуватися і навіть просто підтримувати життя таким хворим дуже дорого.
    Вікторія Родіонова, доктор медичних наук, науковий консультант служби профпатології: «Вот смотрите: один ингалятор – 500 гривень, второй ингалятор – до 200 гривень, третий – 50 грн., понимаете? Плюс еще что-то дополнительно. То есть каждый месяц человек должен вытянуть из своего кармана или забрать у своей семьи и потратить на себя».
    Олександр Онофрійчук – постійний пацієнт науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності. У нього 4 професійних захворювання. Працює на машинобудівному підприємстві у Миколаєві. Скаржиться на роботу фонду соцстрахування – саме через цю установу пацієнти з профзахворюванням отримують компенсацію за ліки.
    Олександр Онофрійчук, пацієнт: «Одни проблемы на проблемах. Если вот у тебя пошло обострение в январе, к примеру, то уже получить лекарство – это жди месяц, два, покамест там договора заключат, бюджет составят. Вынуждены тогда покупать за свой счет, а куда ж деваться?!»
    У Дніпропетровську з компенсацією за ліки справи набагато краще – кажуть представники фонду.
   Ярослав Радівілов, заступник начальника обласного управління Фонду соціального страхування: «Создание фонда решило массу проблем, ведь в то время масса предприятий просто задерживали заработную плату, не выплачивали ее. Но на данный момент фонд решил эти проблемы. Благодаря только этой системе и созданию фонда люди начали получать без задержек те страховые выплаты, которые им были положены. И кроме страховых выплат речь шла и о медико-социальной реабилитации. Люди стали получать необходимые протезы, коляски, медикаменты».
    Подолати комплекс проблем, де з одного боку – бідність людей, з іншого – небажання підприємств покращувати умови праці та зруйнована система профоглядів, не під силу жодному бюджету жодної країни. На допомогу має прийти страхова медицина. Але все це для України – у майбутньому. А тому поки що рятування потопаючих – справа рук самих потопаючих.

Тетяна Заєць, Марина Деобальд