2010-ий в Україні був роком бурхливого політичного життя. Пристрасті кипіли спочатку навколо президентських виборів, а згодом – виборів в органи місцевого самоврядування. І часто – густо серед гучних глобальних подій губилися інші, менш масштабні, але від того не менш значущі.

ХАРАКТЕР РОКУ

   Ольга Пашолок, дев’ятиразова чемпіонка України з плавання: «Ну, вот 400 метров я отрабатываю, 600, 700... Да, тяжело, но и интересно. Когда понимаешь, что будет результат, это заводит. Самая запоминающаяся – первая золотая медаль на чемпионате Украины. Наград за 10 лет, конечно, очень много».
   14 років тому Ольга потрапила під потяг і втратила ноги. Коханий чоловік пішов через 2 тижні. До трагедії Оля працювала на заводі, вчилася. А як жити тепер, однією з двома дітьми на руках, не уявляла.
   Ольга Пашолок, дев’ятиразова чемпіонка України з плавання: «Надо было чем-то заниматься. Я пошла абы куда. Я никогда не думала, что я буду так любить воду, что я буду жить в воде».
    Оля стала першою у світі жінкою без ніг, яка перепливла протоку Босфор у шість з половиною кілометрів. Через сильні течії її важко перепливти навіть здоровим спортсменам. А разом з Олею змагалися близько 500 здорових жінок і чоловіків.
   Ольга Пашолок, дев’ятиразова чемпіонка України з плавання: «Нас выпустили на 12 минут позже, когда уже на горизонте шапочки плыли. Желание было одно: хотя бы одну шапочку догнать».
   Вона не тільки наздогнала, але й перегнала багатьох плавців. І досягла берега в середині запливу.
  Ольга Пашолок, дев’ятиразова чемпіонка України з плавання: «А представитель Олимпийского комитета, как ребенок, смеялся: смотрите, они еще плывут, а мы уже припыли».
   Олег Ржепецький, тренер збірної України з плавання: «Ее заветная мечта – переплыть Ла-Манш. И, зная характер Оли, думаю: ее мечта осуществится».
   Ольга Пашолок, дев’ятиразова чемпіонка України з плавання: «Ла-Манш меньше переплыли людей, чем покорили Эверест. А хочется показать, что инвалиды – не второй сорт».

МИЛОСЕРДЯ РОКУ

    Юрко: «Тоня – мама. Добрая и хорошая, и красивая…»
    Коли лікарі уперше побачили Юрка, вони не повірили своїм очам. У 6 років він важив, як однолітня дитина, – 7 кг. Був весь у синцях. Реаніматологи витягли хлопчика практично з того світу, а проста медсестра зробила для нього те, чого не змогла рідна мати.
    Сергій Лещов, анестезіолог реанімації Дніпродзержинської дитячої лікарні № 7: «Попал он к нам в состоянии крайнего истощения и в коме. Вызвано было тем, что ребенка просто не кормили».
   Андрій Храпливий, прокурор Заводського району Дніпродзержинська 2008-2009 рр.: «Я такого не видел – только по ТВ, когда показывали концлагеря времен войны».
   Ірина Штанцель, головний лікар будинку дитини: «Юрочка был совершенно запуганным ребенком, боялся окружающих людей, не умел самостоятельно кушать, говорил слогами «мама», «папа» и больше практически ничего не умел говорить».
    Проти батьків порушили карну справу і позбавили прав, а хлопчика взяла під опіку медсестра лікарні.
    Антоніна Перекопська, опікун Юрка: «Придет, попросится на ручки – то возьмите его, обнимите, да погладьте, пожалейте. Нежадный, добрый, послушный мальчик».
    За короткий час Юрко навчився розмовляти, рахувати, почав читати і перестав боятися оточуючих.
    Антоніна Перекопська, опікун Юрка: «Что Юра нам недавно говорил: купите мне халат, колпак и слухавку – я буду врачом. А уже на следующий день стал у нас водителем – людей возить будет…».

РЯТУВАЛЬНИК РОКУ

    Ризикувати життям для них – не подвиг, а щоденна праця. Адже сапери можуть помилитися лише один раз. За 3 роки Володимир Адамов зі своєю командою ліквідував близько 100 тисяч боєприпасів, серед яких і авіабомби. І кожен раз для нього – як останній.
    Володимир Адамов, начальник піротехнічного розрахунку: «Самое тяжелое – это 5 минут после взрыва, когда ждешь, все ли классно, все ли остались живы».
    Володимир – піротехнік у другому поколінні. Його батько і брат займаються тією самою небезпечною справою. Володимир брав активну участь у ліквідації боєприпасів, що вибухали на складах. І обласне управління МНС висунуло його на премію «Світоч Придніпров'я».
    Володимир Адамов, начальник піротехнічного розрахунку: «Слышали, как взрываются 20, 30, 100 тонн – уже как-то спокойно к этому относятся. По мне так «бах», и все, и ничего существенного. Были ситуации, что я бы там испугался, а он – по газам и полетел».
    Майже щодня Володимир з командою виїжджає на ліквідацію знайдених боєприпасів часів війни. А зняти напругу після важкого дня хлопцям допомагає звичайний кубик Рубіка.
    Володимир Адамов, начальник піротехнічного розрахунку: «Подарки дарить приятней, чем получать. И делать добро – не знаю, как кому, а лично мне – приятней».
    Особливо, якщо подарунок – чиєсь врятоване життя…

РОДИНА РОКУ

    Ірина Круть, вихователька дитячого будинку сімейного типу: «Для меня большое счастье – это иметь столько детей».
    У цій родині стільки дітей, скільки місяців у році: семеро рідних і п'ятеро прийомних. Найулюбленіше свято – Новий рік.
    Ірина Круть, вихователька дитячого будинку сімейного типу: «Очень любим Новый год, любим его встречать.. Выступления детворы, подарки, сюрпризы и, конечно, экстрим…. Мы выходим во двор, хлопаем хлопушки, зажигаем бенгальские свечи и кричим «УРА!»
    Незважаючи на всі труднощі, каже батько, родина дуже міцна і дружна. Коли 3 роки тому Ірина та Сергій вирішили взяти п'ятьох дітей, своїх було вже п'ятеро.
    Сергій Круть, вихователь дитячого будинку сімейного типу: «Чтобы он не почувствовал детдома, интерната, а сразу попал в семью. Главное этим детям было дать ту же любовь, тепло, ласку и внимание, потому что они этого никогда не видели».
    За останні 2 роки Ірина народила ще двох. Бути багатодітною мамою, каже, хоч і клопітно, але дуже приємно.
  Родина Круть: «Посміхайтеся люди частіше –
на землі тоді буде тепліше.
Хай турботам немає кінця,
але посмішка всім до лиця».

Ольга Волинська, Даша Куцигіна